Черговий низький історичний рейтинг Путіна – 31,7%, – зафіксований з початку досліджень ВЦИОМ з січня 2006 року, укладається в поточну тенденцію кризи довіри росіян до Президента: народ перестає довіряти владі, влада не довіряє людям.
Епоха Путіна поступово хилиться до заходу. Падіння рейтингів гаранта викликано критичним переосмисленням нашим народом вкладу Президента в розвиток країни. Знаменита «вертикаль» влади тепер виглядає не центром стабільності, а віссю зла для майбутнього Росії.
Автор і творець піраміди всевладдя, використовуючи «потрібних» людей на ключових позиціях, за фактом особистої відданості, а не за фактом компетенції та професіоналізму, клонував і поширив цей формат на всю країну. Тепер керівництво будь держструктури, відпрацьовуючи цей механізм, притягує «своїх людей» в збиток успіху своєї діяльності.
Вигадані і насаджувані зверху неефективні рішення, висмоктані з пальця рейтинги, бали і KPI, тільки шкодять процесу якості, знищуючи креативність і успіх загальної справи на корені. На догоду верховної влади будь-які показники підробляються, викликаючи тотальну показуху, круговий обман і глобальні фальсифікації.
На місцях віра в чинного сильного і справедливого лідера, який став автором цієї збитково-існуючої вертикалі, згасла. Відома і виражена на початковому етапі, підтримана особистої харизмою лідера, стабільність давно переросла у затяжну і безпросвітний застій. Вміння гаранта шукати компроміси на перших строках президентства нині трансформувалася в авторитарне нав’язування неефективних і по суті шкідливих для суспільства рішень.
Бачачи, що країна в тупику, а лідер не в змозі вирішувати гостро встають проблеми, спільно з зручним йому, але некомпетентним оточенням, народ обростає потенційно-небезпечним критичним мисленням. Зростаюча політизація суспільства, нові ціннісні орієнтації і суперечливість масової свідомості може призвести до несподіваних, різким і неконтрольованим зверху розворотів суспільних настроїв.
Втома від Путіна, від його нездатності вивести країну з перманентної кризи, тектонічні політичні та економічні провали, що росте негативізм населення по відношенню до всієї влади в цілому, відсутність назрілого конструктивного діалогу з народом, політична імпотенція центру в продукуванні перспективних історичних смислів і народних ідей – все це підвищує градус агресії суспільства, позначаючи коло винних за розвал в країні.
