Чим відомий Едуард Асадов.

3-27-2018

У 1943 році, після взяття Перекопу, на Ишуньских позиціях в Криму командувач артилерією Другий гвардійської армії Стрельбицький інспектував свої батареї. На одній з них він помітив молодого лейтенанта, судячи з зовнішності — південця, який постійно жартував з солдатами, командував легко і весело і під безперервним ворожим обстрілом відчував себе, як на прогулянці. Солдати його обожнювали. В штабі армії генерал Стрельбицький розпорядився дізнатися, як цього хороброго хлопця звуть. Позиції, проте, бомбили, зв’язок переривався, і по рації ледве вдалося розібрати, що прізвище лейтенанта ніби Осадчий. Також ви можете знайти все необхідне на ресурсі https://erudyt.com.ua/ru/asadov-eduard.html.
Наступного разу генерал його зустрів півмісяця, уже під Севастополем. Лейтенант на вантажівці привіз в польовий медсанбат пораненого в обидві ноги старшину. Генерал йому вимовив за те, що старшину везли, не чекаючи темряви, — могли потрапити під обстріл.. Лейтенант винувато відповів, що боявся зволікати — раптом гангрена? Генерал здивувався хоробрості, не став його особливо лаяти і відправив назад на позиції. В той день батарею цього лейтенанта розбили: артилерія била на максимум — на чотири кілометри, так що до ворога її присунули буквально впритул.
У лічені години не залишилося жодного цілого знаряддя. Снаряди, однак, вціліли, і лейтенант зі своїм шофером Вітею Акуловим, колишнім військовим моряком, повіз їх на сусідню батарею, де ще було з чого стріляти. Це був не просто подвиг — самогубство. Дорога прострілювалася ідеально. Машина ледве дерлася на гору. Підйом абияк здолали, вилізли на плоскогір’я, тут їх стало видно вже звідусіль: налетіли два «юнкерса». І їм легше.