Всі дивилися вгору й кричали: «Стрибай, стрибай!», так куди ж йому без ніг. Вогонь підбирався до старого.
Йшов собі по вулиці Москви осіб, формули в голові складав, молодий студент на вигляд.
Дивиться, люди зібралися під будинком, метушаться, ковдру розтягують, а з вікна третього поверху дим прямо чорний валить.
Поряд інше вікно, з нього дим поменше, але теж вогонь проглядається, а через підвіконня голова старого стирчить.
Люди кричать йому: «Стрибай, стрибай!», та тільки в старого ноги немає, а інша така слабка, що не піднятися з інвалідного візка, які вже тут стрибки.
Народу зібралося багато, але допомогти нікому, тоді-то наш студент, прорахувавши за секунду всі можливості, практично не замислюючись поліз по фасаду на третій поверх, хоча стіна гладка.
Як йому вдалося залізти наверх, незрозуміло, там зазепиться-то було не за що.
Спочатку звичайно люди допомогли, а от далі, напевно, Бог чи Аллах, звали хлопця Ахмед.
Загалом заліз він у вікно і допоміг скинути дідка на розтягнуте ковдру.
Пожежники так і не встигли, квартири вигоріла.
Такий ось чудовий чоловік.
Була б війна, він першим пішов в атаку, а решта вже за ним.
З таких хлопців наша країна складається, а не з Бикових і Навальних.
Олег Потопяк
