Заходжу вчора перекусити в один із закладів, розташованих в торговому центрі. Всі нечисленні столики там були вільні, так як час було приблизно п’ять вечора (для обіду пізно, а для вечері рано). Розміщую замовлення і сідають за столик. Даний заклад такого плану: робиш замовлення, оплачуєш, тобі видають пейджер, якій запищить по готовності — приходиш і забираєш замовлення. Я відразу взяв собі за стіл прилади і поклав їх на серветку перед собою. Сиджу і чекаю. За сусідній столик сіла жінка років так 50+ і відразу налила собі в склянку придбаний у закладі морс. Сидить собі і мовчки п’є, длубаючись в смартфоні. Раптом у мене дзенькнув повідомленням телефон в кишені і я, досить різким рухом руки, дістаю його і …. він вислизає з рук і летить на стіл, а далі як на більярдному столі: телефон прилітає у велику залізну вилка — вилка летить зі столу і, з диким страшним гуркотом, приземляється на кахельну підлогу. Звук був дуже сильним і несподіваним. Дама явно злякалася. Знаєте, є такий тип людей, які починають бухтеть на вашу адресу, але ніби як і не вам це говорять. Дивляться в іншу сторону і бубонять який ви нехороший. Як би і їм претензії не пред’явиш. Ось ця дама була саме така. Дама почала бубоніти і примовляти (ніби сама з собою): — Що за люди пішли. Нічого нормально зробити не можуть. Звідки тільки руки ростуть? Звідти і ростуть… як решето… нічого не тримають… Тим часом, я пішов і взяв собі нову вилку, а впала хотів підняти на зворотному шляху, але як же…. тітка вже оцінила: — Навіть не прибере за собою, так і буде валятися, поки не настане хто-небудь…. В цей момент я різко перевів на неї погляд, вона дивиться в свою сумку і там вовтузиться продовжуючи: -…Звичайно, краще чекати, поки хтось підніме… Я підняв вилку і поклав її на край столу. Тут мене запищав пейджер, я взяв замовлення і приступив до його поїдання, як раптом, у тітки голосно задзвонив (мерзенним рінгтоном) телефон, що лежить на столі. Вона, у спробі взяти телефон, зачіпає рукою келих з морсом і перекидає його на стіл, після чого морс і склянку окремо летять на підлогу. Стакан вщент. Стіл і підлогу залиті солодким морсом. Тітка, так і не відповівши на дзвінок, піднявши руки вгору — кричить: — Хто-небудь! Витріть тут! Приберіть! Я розлила! Ось тут я не витримав і зареготав на весь голос. Тітка, грізно глянув на мене, пересіла за найдальший стіл.
