Круглоголова, білоголова, особа як печене яблучко і на темному обличчі до дивацтва світлі, вицвілі очі.
Широкі штани, грубі армійські черевики. Потилицю виголений, спереду стильні, «рвані» пасма. Молодий чоловік у формі ощадбанку: — У вас що? Оплатити? Карта? Готівку? Вставте вашу карту. Пін пам’ятаєте? Пам’ятайте (з сумнівом у голосі)? Давайте ваші квитанції. Давайте-давайте!
Довго й невміло возиться з квитанціями, помиляється, починає знову, знову помиляється. Бабуся терпляче дивиться на нього крізь концептуальні круглі окуляри-консерви, дивиться… нарешті не витримує: — Молодий чоловік, годі морочити голову старому людині! Відтісняє юнака від банкомату, спритно отщелкивает одну квитанцію за інший. Хвацько тяпает хлопчика по плечу: «Не переживайте! Ви ще молодий, навчитеся. — Оглядається на червоненького молодої людини. — Якщо постараєтеся»… ***
Дзвінок у двері.
— Хто там?
— Мосгаз.
У вічку якийсь чужий мосгаз, представлений двома сумнівними, переминающимися особистостями. Наш, звичний, мосгаз забезпечений рясними чорними вусами і взагалі добре мені знайомий.
— Вже перевіряли нещодавно.
— У вас тепер інша обслуговуюча компанія. Хіба вас не попереджали? Вас повинні були попередити.
— Ніхто нічого не попереджав.
— Відкрийте, мосгаз!
Доки я сумніваюся, зі сходів лунає знайомий дзвінкий голос бабусі-общественницы, любительки котиків: «Поверніться сюди! Повернись-повернись! Особа поверни!» Простір перед вічком розчищається.
Відчиняю двері, бачу таку картину: мосгаз у кількості двох осіб споро трусить вниз по сходах, переслідуваний дуже важкої і немолодий уже, але надзвичайно войовничої дамою в очочках, збройної телефоном в режимі зйомки.
Зйомка супроводжується переконливими обіцянками звернутися у відповідні органи для роз’яснення особистостей. Спортивного вигляду молоді люди рухаються досить швидко, але і бабуся не відстає: «Дивись на мене! Дивись! Куди побіг?! Я тобі покажу мосгаз!»
Плескає двері.
Бабуся повертається до мене, злегка захекавшись, але надзвичайно світським тоном: — Добрий день! Як поживають ваші милі хлопчики? ***
Бабуся і кругленький онук.
Бабуся в’яже на лавці, онук ганяє на велосипеді.
— Ба, дивися, як я можу без рук. Дивись, ба!
— Молодець!
— Мамі не кажи! Мама мені не дозволяє.
— Не скажу.
— Дивись, я ще боком можу і зіскакувати!
— А на одному колесі?
— Ба, ти чого?! Сама спробуй!
Бабуся, зітхнувши: — Давай. Спробую. (Відкладає в’язання.)
— Ба, ти чого, не треба! Я боюся, ба!
— Не бійся! Я тихенько.
— Ба, не треба, я пожартував, ба!
Бабуся розганяється, вздергивает великий на одне колесо, мало не падає, але в останній момент утримує рівновагу.
— Розучилася, треба ж. Мамі не кажи!
— Не скажу. Круто взагалі-то!
— А без ніг вмієш? Давай, спробую… ***
Залік у флейтистів.
Бабуся і онук перед дверима.
— Зіграй ще раз!
— Не буду. Я і так все знаю.
— Зіграй!
— Не буду!
— Ну-ка швидко зіграв! Телефон прибрав, інструмент дістав!
— Лааадно. Знехотя дістає флейту, грає п’єску.
— Тут не так!
— Ні, так!
— Ні, не так! Дай сюди!
(Грає музичну фразу швидко і чисто.)
Зрозумів? Повтори! Не всі, а з «ля»…
Не витримую, підходжу ближче:
— Вибачте, будь ласка, ви музикант?
— Ні, я бухгалтер. Третій рік займаюся на флейті. Батькам ніколи, батьки працюють. ***
Лавка з молодими матусями, слідом лавка з бабусями.
— Блін, ця погода все змінюється і змінюється. У мене голова вже тиждень пухне.
— Так я вчора взагалі встати не могла. І спина болить.
— І шия. Шия не повертається.
— А в тебе так буває, що прокинешся і не пам’ятаєш, який сьогодні день? Ва-а-няяя! Ваня, злізьте звідти, кому сказала!
— Вікторія Борисівна, голубонько, і не кажіть! Вони швидкі гроші дерти з пенсіонерів.
— Навіщо взагалі туди люди їздять, не розумію.
— І я не розумію: підйомник поганий, схил весь якийсь поритий. Прокат теж так собі. Сноубордистів повно. До того ж дорого — за такі гроші в Європі можна тиждень кататися.
— Так, і гірка для немовлят. Я так і сказала: більше ні ногою! ***
Сивенький, зігнута бабуся з костуром на новенькому позашляховику:
— Колеса там, в багажнику, дістаньте, будь ласка.
— Балансування робимо?
— Ні, тільки змінюємо. Так, ще поміряйте тиск.
Молодий хлопець на іржавому кориті:
Хе-хе, тиск, тиск не забудьте бабусі поміряти.
Бабуся, вчительським тоном: «Тиск, молодий чоловік, тиск. Буває, до речі, не тільки у людей похилого віку. У шинах, молодий чоловік, теж буває тиск». Іржаве корито засоромлено замовкає. ***
Спортивного вигляду бабуся з величезною, кудлатим собакою породи «матуся згрішила з водолазом» чинно прогулюється повз бабусь з левретками. Левретки підтискають хвостики, бабусі — яскраво нафарбовані губки. Нарешті, найжвавіша із бабусь не витримує:
— Вибачте, ваш хлопчик кастровано?
— Мій хлопчик? На жаль, немає. У минулому році втретє одружився. (театральна пауза) А пес так пес кастровано. ***
У кав’ярні дві сивочолі дами навперебій кричать офіціантові:
— Молодий чоловік, юнак, скільки ж можна чекати! Всіх вже по два рази обслужили!
Офіціант (знехотя підходить, зарозуміло):
— Що будете замовляти?
Пані постарше:
— Принесіть нам рому. За 150.
Офіціант (розгублено):
— Вибачте, у нас немає.
Дама молодшого віку:
— Немає? Тоді горілки.
— Вибачте, у нас немає горілки.
— Тоді фуагра.
— У нас немає фуагра. У нас кав’ярня.
— Кав’ярня? Дивно — в Парижі у кав’ярні ми їли фуагра, а у вас немає. Ви говорите по-французьки?
Офіціант, слабким голосом:
— Ні.
— Я теж не кажу. Тоді дві кави і два мигдальних тістечок. Офіціант розгублено відходить. Пані постарше подрузі:
— Це у них називається «тролінг».
