Незважаючи на свою багату історію, колонія поблизу селища Тала на Колимі зараз являє собою місце для відвідування туристів. Відвідувачам розповідають про «почесних» ув’язнених, серед яких були злодій в законі Япончик і дисидент Амальрік. Взимку 2005 року із-за поломки котельні всіх в’язнів перевезли в інші в’язниці, і колонія назавжди спорожніла.
Колонія №3 знаходиться в 300 кілометрах від Магадана. Дорога вибоїста і гидка. Важко навіть на Камазі, пішки, та ще й взимку — майже нереально. Будь-яка тюрма — маленьке місто. У ньому є начальники і шістки, привілейовані і скривджені, в ньому живуть кухаря, швейні майстра і механіки. Від інших міст в’язницю відрізняє відсутність жінок і зовнішня ізольованість. Парканом, колючим дротом і горами. А ще час в ньому завмирає і тягнеться болісно повільно.
У штрафному ізоляторі мимоволі уявляєш себе на місці в’язнів колонії і відчуваєш страх. Вузькі коридори тиснуть, холодні стіни викликають нежить, а маленькі камери народжують клаустрофобію.
В ШІЗО закидали на 15 діб тих, хто ухилявся від роботи або п’янів від горілки або ацетону. Камеру від коридору відділяла грубезна залізні двері з завбачливо захищеним очком. На табличці записувалося, наскільки зека посадили в карцер і скільки йому залишилося:
У зимові морози в одиночках з розбитими вікнами напевно доводилося несолодко. Зеки робили зарядку, терли руки, тулилися біля батареї. Годували в карцері фігово, особливо в радянські роки. Хліб, сіль і трохи окропу.
У тюремному туалеті, як ви розумієте, не уединишься:
Кинуті бараки, цеху, підсобки та майстерні — нагадують чистилище. Опинитися тут на роки — ворогу не побажаєш. Хоча, напевно, в більшості своїй укладені цього заслужили. На зону потрапляли гвалтівники, грабіжники і вбивці.
Вид колонії в стилі Google Maps:
Раніше злочинці в тілогрійках і вушанках чистили засніжену територію зони під наглядом конвоїрів. Сьогодні будинку, відрізані від великої землі, прийшли в запустіння.
Кілька разів заплутався в валяється на землі дроті:
Адміністративна будівля:
Чомусь згадався анекдот, давним-давно розказаний пропаленим працівником в’язниць:
– Іноземці, які прилетіли в Радянський Союз, запитують у партійних працівників: «У вас в країні в’язниці є?» «Ні, – відповідають ті, – у нас тільки піонертабору, поїхали, покажемо». Приїжджають значить в такий «табір», бачать – «дітки» на побудові стоять, лисі, похмурі і злі. «Вам скільки років?» – дивлячись на них, іноземці дивуються. «Сім», – зізнається один. «Десять», – підтримує інший. «Дванадцять», – каже третій. «А чому так мало?» «А в СРСР більше 15 не дають!»
Співрозмовник такого сміявся в голос, а я лише кисло посміхнувся. Напевно, у людей з пенітенціарної системи свій гумор.
У колонії Тала був свій меблевий цех і автомайстерня. Засуджені частенько забезпечували потреби співробітників ІК і людей з волі. За це їм давали горілку та продукти. «Тюремна робота завжди в пошані була, тому що зеки канительные, роблять якісно» — сказав мені якось один челябінський злочинець.
Не знаю, як раніше, але сьогодні зеки часто йдуть на виробництво виключно за додаткові свиданки, хороші рекомендації від тюремного начальства і можливість УДО.
Серед гори непотребу знайшовся примітний експонат. Підручник математики за 5 клас. Цікаво, як він тут опинився?
Останні газети датуються 2005 роком. Приблизно тоді зупинилася котельня. Без тепла залишилися 300 ув’язнених і персонал колонії. При морозі хвилин 50 градусів. Усіх евакуювали і перекинули в інші табори. Логістика обійшлася в мільйон рублів.
У розподільнику зеки отримували завдання на роботу:
Самий дивний балкон, який я бачив у своєму житті. Незрозуміло, хто його зробив, а головне навіщо?
Гаражні приміщення автомайстерні. Якщо вільні водії не підігрівали засуджених, то їх вантажівки довго не їздили.
Котельня:
На Колимі сидів відомий злодій в законі В’ячеслав Іваньков, він же Япончик. Кажуть, що у в’язниці йому не раз доводилося доводити свій авторитет. Кажуть, його навіть бив співкамерник. Правда, Япончик вийшов переможцем, а співкамерник відправився в ізолятор з ножицями в спині. А, звільнившись, і зовсім відправився на той світ.
Колонія розташована неподалік від санаторію «Тала», який побудували зеки. Ніхто з відпочиваючих був не радий небезпечного сусідству. Мало! Раптом, хто з рецидивістів і шахраїв втече і нападе?
У Росії від тюрми та суми не зарікаються, але у мене немає знайомих в чиєму житті були винесення вироку і наступні роки «анабіозу». Я не знаю, що відчувають люди, опинилося тут на Колимі. З розумінням, що десять років їм доведеться мотати строк серед холоду, гір і озлоблених зеків. Де кожен день кастинг. Виправляються вони чи ні.
Покинута колонія схожа на крижаний пекло. Холодний, застарілий і неживий. Вистачає півгодини і починаєш мріяти про одне — забратися подалі і ніколи не повертатися.
Звідси
