Велика Вітчизняна війна запам’яталася багатьма грандіозними баталіями, в яких радянські воїни відстоювали незалежність своєї Батьківщини. Але в історії протистоянь СРСР і нацистської Німеччини є одна унікальна битва, що відбулася не на полі бою, а на футбольному полі. Це матч між українською командою «Старт» та німецькими зенітниками «Флакельф», який отримав згодом назву «матч смерті». Подія сталася в серпні 1942 року в окупованому Києві і з часом обросла вимислами і легендами.
Як розвивався футбол на території УРСР під час окупації
Команда «Динамо-Київ» у 1941 році.
Війна призвела до розпаду фаворита українського футболу – київського «Динамо». Хтось із гравців був покликаний в армію, комусь вдалося евакуюватися. У вересні 1941 року вершиною гітлерівського бліцкригу став Київський «котел», в результаті якої радянські війська понесли величезні втрати, багато бійців і командирів потрапили в полон. Серед них були і члени кількох футбольних клубів, у тому числі «Динамо». Деякі з них були відпущені на свободу за клопотанням завсекцией фізкультури міської управи Дубянського і професора Штепи.
Київський штадткомиссариат дав дозвіл на відновлення в місті спортивного життя. Першим було створено товариство «Рух». Виникли команди на різних підприємствах, куди вдалося влаштуватися повернувся в столицю спортсменам. Найсильніший колектив сформувався на хлібозаводі, директор якого Йозеф Кордик був пристрасним шанувальником футболу.
Як створювалася легенда, або коротка історія команди «Старт»
Переможними для «Старту» були всі зустрічі, які відбувалися на стадіоні «Зеніт».
Етнічний чех Кордик зумів переконати окупаційні власті в тому, що він фольксдойче (є «етнічним германцем»). Це давало Йозефу певні привілеї, і він скористався ними, щоб створити на заводі футбольну команду. Директор прийняв на роботу майстрів з довоєнного «Динамо», забезпечив їх документами, забезпечив харчуванням, організував регулярні тренування. Ядро команди склали дев’ять спортсменів на чолі з Миколою Трусевичем, відомим воротарем, які грали в одеських клубах «Харчовик» і «Динамо», а пізніше в «Динамо» (Київ).
Коли в червні 1942-го німці оголосили про проведення футбольного турніру, Йозеф Кордик домігся для «Старту» дозволу на участь у ньому. Протягом літа хлебозаводская команда провела кілька матчів з німцями, а також угорцями та румунами, гарнізони яких дислокувалися в Києві, і в кожному добилася переконливої перемоги.
«Старт» vs «Флакельф»: організація матчу, склад команди, підсумки гри
9 серпня 1942 р. після «матчу смерті» на стадіоні «Зеніт»: київські футболісти в темних футболках, німецькі в світлих.
6 серпня «Старт» з розгромним рахунком – 5:1 – обіграв Flakelf, німецьку команду, складену з службовців частин ППО. Зустріч-реванш – легендарний «матч смерті» – була проведена через три дні. У заявці на участь від радянської команди входили колишні динамівці Михайло Свиридовський (капітан), голкіпери Микола Трусевич та Олексій Клименко, Макар Гончаренко, Павло Комаров, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Микола Коротких, Юрій Чернега, Георгій Тимофєєв, Олександр Ткаченко, Іван Кузьменко. Київський «Локомотив» представляли Володимир Балакін, Василь Сухарєв, Лев Гундарєв, Михайло Мельник. Матч пройшов на стадіоні «Зеніт» у присутності кількох тисяч глядачів. Вхідний квиток коштував 5 карбованців. На трибунах було багато німецьких військовослужбовців, у тому числі і високих рангів.
Готуючись до матчу-реваншу, «Флакельф» максимально підсилив склад і після першого тайму мав перевагу в рахунку – 2:1. Але «Старт» не подарував супернику перемогу. У другому таймі радянські футболісти переламали хід гри і здобули перемогу з результатом 5:3 на радість українських вболівальників. До невдоволення німців, тріумф «Старту» вітали угорські і румунські солдати, які присутні на стадіоні.
Як склалася доля київських футболістів після перемоги над німцями
Сцена з фільму «Третій тайм» (1962 рік).
Останню гру річного турніру 1942 року «Старт» провів проти команди «Рух» 16 серпня. А через два дні почалися арешти, і першими були взяті під варту працівники хлібозаводу.
Існує кілька версій причин арешту українських спортсменів. Найбільш поширена – помста німців за програш. Передбачалося також, що працювали на хлібозаводі футболісти вели диверсійну діяльність в цехах підприємства. Проте цей варіант не має під собою реальної основи і більше схожий на легенду.
Найбільш вірогідною видається версія, згідно з якою спортсмени стали жертвами доносу. Хтось Георгій Вячкис, литовець за походженням, під час окупації Києва працював у гестапо і тримав ресторан для гітлерівців, вирішив підняти свій рейтинг в очах німецьких господарів. З цією метою він доповів владі, що гравці «Старту» – агенти НКВС. Формально підставу для такого твердження було, так як «Динамо» перебувало у відомстві даного комісаріату. Підтвердження цієї версії – арешти виключно колишніх динамівців, гравці «Локомотива» залишилися на волі.
Восени 1942 року в катівнях гестапо загинув працівник НКВС Коротких. Ткаченко був застрелений при спробі до втечі. Інших (М. Свиридівського, голкіперів Н. Трусевича і А. Клименко, М. Гончаренко, П. Комарова, Ф. Тютчева, М. Путистіна, Ю. Чернегу, Р. Тимофєєва, В. Кузьменко) за відсутністю компромату після місяця перебування в гестапо відправили у Сирецький концтабір.
У лютому 1943-го після конфлікту між охоронцем і одним з ув’язнених був проведений розстріл кожного третього в’язня. До числа постраждалих потрапили Трусевич, Клименко і Кузьменко (у 1964 році вони були посмертно нагороджені медаллю «За відвагу»). Тютчев зумів втекти. Трохи пізніше за сприяння лояльно налаштованих поліцаїв бігли Гончаренко і Свиридовський. Восени на свободу вдалося вирватися Путистину. Комарова відправили до Німеччини на авіазавод.
Після війни Балакін, Сухарєв, Гончаренко і Мельник відновили футбольну кар’єру; Свиридовський був наставником київської команди Будинку офіцерів, Путистін – київського «Спартака». Комаров емігрував до Канади. Служили в поліції понесли покарання: Гундарєв пошт 10 років провів у виправно-трудовому таборі, потім влаштувався в Казахстані; Тимофєєв після 5 років у Карагандинському таборі повернувся в Київ; засуджений на 10 років Чернега помер у Каргопольском таборі.
