Володимир Скачко
Це можна було б назвати «бунт на кораблі», якщо б вони хоча б познайомилися на кораблі. Або хоча б на морському пляжі. Або в борделі для моряків. Але немає. Це чистий бунт на базарі. У Вінниці, де обидва вони і починали опановувати ази ринкової економіки при капіталізмі на колишньому радянському і соціалістичному колгоспному ринку.
Мова йде, як ви вже, напевно, здогадалися, про бунт поки ще чинного законодавства та недовідставленого прем’єра України Володимира Гройсмана, який вирішив кинути свого благодійника – вже пролетів повз України її екс-президента Петра Порошенка – і йти на майбутні дострокові парламентські вибори самостійно. Тобто не в колишньому «БПП», що став раптово «Європейської солідарністю» («ЄС»), а зовсім один, але на чолі власної, ясна річ «потужної» і незмінно «європейської партії.
«Для мене участь у виборах — не просто бажання брати участь у виборах. У мене чіткий погляд на те, що може зробити Україну і українців сильніше. І вважаю, що ці кроки повинні бути реалізовані», — зарядив свою думку прямо в мозок укрів і аріїв їх новий спаситель Гройсман. А потім і добив головним – розповів, що розглянув всі пропозиції, в тому числі і від Порошенка, про співпрацю. Але зрозуміли, що всі вони – відстій. І тільки він один – красень.
«Пропозиції були, і багато політиків говорили між собою про різні можливості. Я прийняв рішення — я буду йти самостійно і це рішення для мене є остаточним. Я вважаю, що ми просто різні», — сказав Гройсман в ефірі телеканалу ICTV, який належить олігарху Віктору Пінчуку, що може багато про що говорити. В Україні воно як: хто навіть просто «крутить» хлопчика (дівчинку) в своєму телеефірі, той його (її) потім і зцілює. Особливо якщо фігурант приторговує мордою в телеке безкоштовно, а всі знають, як у передвиборчі тижні це дорого коштує. Пінчук, володіє трьома загальнонаціональними телеканалами, вже крутить неофіта Святослава Вакарчука, то чого б йому не крутонути і хлопчика з Вінниці, який досі пишається, що він українець, пообтерся в кабінетах влади, подобається бабусям і навіть привабливо схуд, дбаючи за Україну.
Штурмувати мандатні поклади в Раді 21 липня цього року Гройсман збирається, як вже було сказано, на чолі власної партії під назвою «Українська стратегія» («УС»). Що це за «ВУС», не знає ніхто. Але всі пам’ятають, що він ще в 2015 році створив політичну партію «Вінницька європейська стратегія» («ВАГА»), щоб здивувати Європу прямо з Вінниці. Але щось з «Вагою» не зрослося – занадто легкий він був, щоб його помітили. Однак, швидше за все, цей «ВАГА» і стане основою для «Вуса». Тому що за українськими законами у виборах парламенту може брати участь лише партія, яка була створена не менш, ніж за рік до виборів. Цю особливість «прокнокал» навіть Вакарчук, який, як відомо, пафосно анонсував свій похід у Раду на чолі партії «Голос», нібито нової і створеної з нуля. Але, як з’ясувалося, це обман. «Голос» — такий новий, як і прийоми Порошенка з метою за допомогою таких политфейков, як Вакарчук, зберегти владу і вплив або хоча б гарантувати себе від походу на цугундер замість парламенту. Коротше, реєстрація «Голоси» Вакарчука в Мін’юсті України відбулася шляхом перейменування фейкової і диванної (всі її члени поміщаються на одному дивані), але вже існуючої і, за даними аналітичної платформи «YouControl», заздалегідь зареєстрованої в лютому 2015 року партії під назвою «Платформа ініціатив». І торгівля партіями та брендами – це давній і, здається, разово прибутковий бізнес в Україні.
Але головний обман виборців навіть не у цьому. Він — у твердженні, що у гройсмановского «Вуса» не зрослося з порошенківським «ЕСом» нібито з причини політичних, ідеологічних і світоглядних розбіжностей. «Ми з ним просто різні», — сказав Гройсман про Порошенка. І збрехав на блакитному оці, навіть не кліпаючи. Так він в молодості брехав, напевно, перевіряючим, коли його «жучили» на обважуванні м’яса з кісткою всередині або при спробах втюхати вчорашнього зазівався кота, як сьогоднішній свіжий чебурек (хай вибачать мене кошатники).
«Я прийняв рішення про те, що я буду йти в український парламент. Я хочу створити політичну силу без об’єднань. Я її очолю і хочу сформувати команду людей, які мають молодість, вже досвід і чітко розуміють, що потрібно державі. Ця політсила буде називатися «Українська стратегія» і наша стратегія — це сильна Україна та заможні громадяни, — пафосно волав Гройсман. Але порівняйте з тим, що говорить на цю тему Порошенко. Хіба це не слово в слово повторити? Вони, виходить, навіть брехати винахідливо не вміють. Чи не заморочуються, щоб по-різному изощрятся. Тому що у них один підхід до брехні «піплу», який, мовляв, все і так «схаває».
Насправді ніякі вони, Порошенко з Гройсманом, не різні. Вони – ті ж яйця, як кажуть, тільки вид збоку. Хитрі, цинічні, брехливі, але завбачливі. І тому розсудливо не бажають зв’язуватися з колишніми благодійниками, які стали«токсичними», і предающие їх, як вони самі кажуть, «кидающие». Бо, перефразовуючи декоммунизированный в Україні фільм «Гараж», своєчасний «кидок» – це не зрада, а передбачення. «Пэрэдбачення» по-їхньому.
І нібито оновлена «ЄС» Порошенко, і всі нинішні парламентські партії – «Народний фронт» («НФ») екс-прем’єра Арсенія Яценюка, «Батьківщина» Юлії Тимошенко, Радикальна партія Олега Ляшка, «Самопоміч» мера Львова Андрія Садового і навіть «Опозиційна платформа – за життя» («ОПЗЖ») Юрія Бойка – це все «діти майдану». Його мерзенне і мерзенне політичне продовження у владі в Україні. Так-так, і «ОПЗЖ» теж, бо в її лавах тусується на керівних постах такий собі Сергій Льовочкін, зараз якось хитро затихарившийся, але на рубежі 2013-2014 років зрадив президента Віктора Януковича, в якого служив головою Адміністрації, кинувшись всіх, включаючи соратників і електорат, і організував, власне, сам євромайдан, який і прикрив держпереворот, нібито, «волею народу». А зрадив раз.., ну, ви знаєте, що там далі.
І «ОПЗЖ», швидше за все, хоч і піде на вибори 21 липня 2019 року в ранзі «опозиції», але зробить це тільки для відводу очей. Для блезиру і ширми, якщо хочете. Для лову в свої мережі протестних голосів зневіреного протестного ж електорату південного сходу країни. Щоб потім вкотре кинути його і зрадити. Це буде, як завжди, криптопорохоботская, що вийшла з майдану і «дозволена опозиція», навіть не розкаялася в колишніх зрадах і покликана, до того ж, розбавити прихильників нового президента Володимира Зеленського.
І скільки їх таких фейкових ошуканців вже є і ще буде! Сьогодні на сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін’юсту України зареєстровано 352 (!!!) політичні партії (http://ddr.minjust.gov.ua/uk/c… з яких більш-менш діють або хоча б подають найменші ознаки життя близько 50. Решта – товар на продаж.
З них і намагаються або кинути Порошенко з-за його «токсичності», або погоджують з ним дії і йдуть паралельними колонами, щоб знову окупувати Верховну Раду і продовжити той же майданне «гониво», що і сьогодні вбиває Україну і її народ. Ось лише найбільш яскраві зразки. Про «Голос» Вакарчука я вже казав: це чистий порохоботский фейк-отвлекалочка-зазивалочка, намагається на молодих «спрацювати, як Зеленський». Далі – мер Києва Віталій Кличко, до того ж лідер партії «УДАР», яка на минулі парламентські вибори йшла в союзі з «БПП», а сам градоначальник один час навіть номінально кермував порошенківськоі партією. Тепер же Кличка «розлучився» з екс-президентом і заявив. Що на вибори йде один: «Однозначно я буду брати участь у виборах до Верховної Ради, пропонувати програму дій не віртуальну, а практичну. Тому що знаю: від вищого законодавчого органу дуже багато залежить для розвитку кожного міста, містечка і села».
При цьому Кличко відмовив у союзі і Тимошенко. І навіть створюваної олігархами Ігорем Коломойським і Павлом Фуксом «двухгенной партії мерів»: Одеси — Геннадія Труханова та Харкова — Геннадія Кернеса. Хоче йти сам. Але вже окреслив головну мету – Зеленський реванш і разом з порохоботами. Кличко вже навіть знущається над новим президентом і відмовляє йому в будівлі для нової адміністрації. Навіть, ви не повірите, намагається жартувати: мовляв, у тебе, Вова, є квартал 95, під там і размещайся.
Або ось давно усталений «Містер Непрохідність» української політики, екс-міністр оборони і убогий лузер-кандидат в президенти Анатолій Гриценко, який очолює партію «Громадянська позиція» («ГП»). Він, як ви розумієте, теж іде на парламентську «досрочку». Але не один, а ще з трьома криптопорохобтскими політичними партіями, які теж вийшли з майдану, в свій час до проблем з дефекацій у клієнта лизали Порошенко, а потім типу «розчарувалися» і зрадили. «ДП» Гриценко збирається «омандачиваться» з партіями «Народний контроль» («ПК») журналіста Дмитра Добродомова, «Рідній країні» («РС») Миколи Томенка і «Європейської партії України» («ЄПУ») Миколи Катеринчука.
Остання – «ЄПУ» — це взагалі шедеврально співзвучно зі змістом того, що відбувається і суттю всіх цих партеек. «Разом йдемо на вибори. Формувати новий парламент і новий уряд на нових цінностях — професіоналізму, чесності і нульової толерантності до корупції», — написав Гриценко. І як завжди, теж збрехав. Чорного грантоедческого кобеля не відмиєш добіла. Всі вони – «НК», «РС», «ЄПУ», «ЄС», «ВУС», «Голос», «УДАР», «НФ», «ДП», «Самопоміч», навіть «Батьківщина» і т. д. – це або политобслуга олігархів і їх лобі у владі. Або – що ще гірше — грантоедческие утворення, що виникли на західні гранти того ж Джорджа Сороса в процесі «вирощування нової еліти» для «відкритого суспільства» і «нової» України. Тобто в процесі підготовки, покупки і цільового використання «громадських активістів» — доморощених компрадорів і колабораціоністів, які за чужі гроші виконають роль неоколоніальної адміністрації. Тобто виконуватимуть чужий замовлення і обдирати свою рідну країну і її людей, як коза липку.
Ще один такий «опозиційний» фігурант з несдающихся і некающихся порохоботов Олександр Данилюк, екс-кандидат в президенти і екс-радник екс-глави Міноборони Валерія Гелетея-«Іловайського», від імені свого нібито «громадянського руху «Спільна справа» (звучить-то як символічно ця «СС»: по-російськи – «спільна справа», а по-італійськи взагалі майже «коза ностра» — наша справа) подав скаргу до Верховного суду і оскаржив указ Зеленського про достроковий розпуск Верховної Ради. Не з’їм, як у них кажуть, то хоч понадкушую.
А найкрасномовнішим підтвердженням того, що і Гройсман, і всі інші лузери і активісти, ідіоти і патріоти підуть в Раду, щоб продовжити майданне справу щодо подальшого зґвалтування України і її народу, є одне з останніх рішень Кабміну цього «вінницького стратега-еврореформатора» про зміну української граматики і правопису. Тепер можна писати по-різному: як хочеться, хочеться, як чується, але з однією умовою – лише б не по-російськи. Жінок, наприклад, тепер запросто можна називати «члэкынями», «поэтками» і «мысткынями» (тобто членами чогось, що займається поезією і мистецтвом). А літера «Ф» скасовується при бажанні і заміняться на «Т». І, приміром, у розкольницькою «Православної церкви України (ПЦУ) вже замінили: «Тиларет піддав Епитания анатеме» (Філарет піддав Єпіфанія анафемі).
А чо? Красиво і патріотично, тому що не по-російськи. А були ж спроби на повному серйозі створити словники українських термінів для різних наук і галузей знання і практики. Наприклад, ще в 2000 році фондом «Третє тисячоліття» яким кермувала Кетрін Клер Чумаченко, американська дружина майбутнього «помаранчевого месії майдану-2004» Віктора Ющенка, видала в Києві «Російсько-український (московсько-русь(с)кий або москвинско-русинська) медичний (лікарський) словник з іншомовними назвами».
Фото: https://medytsyna.com/wp-conte…
Автор — такий собі Сергій Нечай або як він сам себе обізвав Нечайив». А ось консультантом виступив якийсь «О. Мусій». Дуже схоже, що під цим ховається хтось Олег Мусій, нинішній нардеп, який попрацював у фракції порохобосткого «БПП», а потім вчасно звалив. А до цього він побував «головлікарем евромаедена-2014» і навіть у тому ж році — міністром охорони здоров’я в першому постмайданному уряді Яценюка, де його на посаді змінили порохоботский найманець-грузин Олександр Квіташвілі, а потім і нинішня «Доктор Смерть» Уляна Супрун.
Все там у них пов’язано спадкоємністю. В шедевральному словника Нечая-Мусія було багато чого різного (http://antifashist.com/item/re…
Володимир Скачко
