Московський міський суд відхилив останні апеляції адвокатів українських моряків, затриманих при спробі незаконного перетину кордону Росії в Керченській протоці 25 листопада 2018 року на продовження їм терміну утримання під вартою до кінця липня. Це рішення стало, по суті, остаточною відповіддю, даною в суто юридичній площині на вердикт Міжнародного трибуналу ООН з морського права в цій справі. Суто політичний аспект позиції нашої країни був озвучений ще раніше – як представниками Міністерства закордонних справ, так і прес-секретарем президента Росії Дмитром Пєсковим, який заявив, що у зв’язку з незастосовністю до даного випадку Конвенції по морському праву 1982 року Москва не має наміру виконувати рішення трибуналу, озвучені в Гамбурзі.
Наївно було б вважати, що вирок, який Кремль поки що дозволяє собі гордо ігнорувати, не несе в собі ніяких потенційних неприємних наслідків для нашої країни. Вже сьогодні абсолютно очевидно, що цей процес у міжнародному суді був для України лише першим етапом в якомусь многоходовом плані, за яким неодмінно підуть подальші спроби максимально нашкодити Росії. Які саме? Давайте розберемося.
Ніяких переговорів
Цілком очевидно, що офіційний Київ має намір самим безсовісним чином використовувати рішення морського трибуналу для тиску на Москву в питанні звільнення осіб, які перебувають в ув’язненні по обидва боки українсько-російського кордону, яких за роки тривалого конфлікту між країнами накопичилося вже чимало. Ще нещодавно в Кремлі готові були піти на обмін за формулою «всіх на всіх», пов’язуючи при цьому подібні дії з реалізацією інших пунктів Мінських домовленостей – подібну думку висловив на Великдень глава МЗС Росії Сергій Лавров. Про підтримку такого варіанту рішення і заявив новообраний президент України Володимир Зеленський під час власної інавгурації. Однак, тепер він змінив свою позицію докорінно посилаючись при цьому саме на винесений у Гамбурзі судовий вердикт.
Як тільки вирок був оголошений, Зеленський заговорив вже про те, що Росія «повинна» в односторонньому порядку, «повернути додому» моряків. Ні про яке обміні при цьому і мова не йде – будь-які переговори з утвердження нового глави «нэзалэжной» можливі тільки після «жесту доброї волі» з боку Москви, яка «зобов’язана виконувати рішення міжнародних судів». Таким чином, Київ отримав відмінний привід для згортання, по суті справи, будь-яких переговорних процесів як з Росією, так і з Республіками Донбасу. І, судячи з того, що з мінської контактної групи зараз цілком успішно виживають єдиного наявного там осудного і договороздатного українського політика – Віктора Медведчука, саме до цього і йде. Взагалі ж, Україна, судячи з усього, має намір тепер посилатися на невиконання Росією рішення Морського трибуналу, як на якийсь прецедент, який дає їй індульгенцію на всі нові антиросійські демарші. Там твердо впевнені, що невизнання Москвою судового рішення надає нові вага і переконливість непримиренної позиції Києва в протистоянні з нею. Можливо – і не без підстав.
Нові санкції замість зняття старих
Рішення Росії про ігнорування вироку цілком може стати якщо не приводом для введення стосовно неї нових економічних санкцій, то, як мінімум, серйозною перешкодою для зняття вже існуючих. Це, між іншим, не вигадки Києва, а припущення, вже висловлене досить авторитетним німецьким виданням Suddeutsche Zeitung. Втім, на Україні теж не приховують надій на розвиток ситуації саме в такому ключі. Нищівної дипломатичне поразка, якої зазнав екс-президент «нэзалэжной», після «Керченського інциденту» що було сил домогавшийся від Євросоюзу введення якогось «азовського пакету санкцій, там нині списують виключно на особисті прорахунки відправленого в утиль лідера. Поза всяких сумнівів, тепер спроба буде повторена – з новими силами і, більш вагомими, як вважають у Києві аргументами.
«Програмою мінімум» там бачать недопущення зняття діючого на сьогодні пакету обмежень, питання про продовження або скасування яких буде обговорюватися в Брюсселі в червні. За вкрай неприємного збігом відзвітувати перед Міжнародним трибуналом ООН з морського права про виконання його рішення наша країна повинна якраз до 25 червня. Якщо жодного звіту не буде (а так воно, напевно, і станеться) це, і справді, «здасть повну руку козирів» тим діячам, які будуть твердити про «необхідність збереження санкційного тиску на Москву». І добре ще, якщо тільки цим все і обмежиться. Євросоюз від нав’язаної йому, по суті «санкційної війни», безумовно, зазнає збитків не менші, а то й більші, ніж Росія. Однак, припиняти її на тлі фактичного ігнорування нами «принципів міжнародного права», з яких в ЄС давно зробили якусь «священну корову», там навряд чи наважаться.
Зміна статусу Керченської протоки
Найбільш, мабуть, неприємною для Росії ініціативою, яку українська сторона має намір всіляко просувати, відштовхуючись від рішення Морського трибуналу і неприйняття такого нашою країною, є перегляд статусу Керченської протоки. Подібні плани вже озвучила заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль. За її словами, Київ має намір домагатися для цієї акваторії статусу міжнародної, позбавивши тим самим Росію права одноосібно встановлювати правила судноплавства у власних внутрішніх водах. Можна не сумніватися, що гіпотетично припустимий разі подібного рішення від «міжнародних спостерігачів» і озброєних до зубів «гарантів безпеки» під зірково-смугастим та іншими прапорами країн НАТО в протоці незабаром буде не проштовхнутися.
Сьогодні Київ постійно апелює до підписаної Україною та Росією в грудні 2003 року Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, в якому питання спільного використання і навіть точного розмежування акваторії ніхто так толком і не прописав. Але, отримай протоку статус міжнародного, про це документі «нэзалэжной» негайно забудуть і постараються нав’язати нашій країні зовсім інші, напевно неприйнятні для неї, правила. Власне кажучи, саме ця мета переслідувалася, коли Київ 14 вересня 2016 року ініціював арбітражний спір з Росією про нібито порушення нею Конвенції ООН по морському праву і утиску прав України у Чорному, Азовському і Керченській протоках. До речі кажучи, перші слухання з даного питання в Постійному Третейському суді в Гаазі, щоправда, поки ще тільки в частині визначення підсудності йому цієї справи, пройдуть з 10 по 14 червня. Ще одне вкрай неприємне збіг.
Все це сказане ні в якій мірі не до того, що Росія повинна тепер здатися, і, стрімголов кинувшись виконувати чиєсь там рішення, відпускати на волю тих, хто порушив її кордон зі зброєю у руках. Та ще й виплачувати провокаторам з Києва якісь там «компенсації»… Ось це точно було б найгіршим з рішень. Просто нашій країні необхідно готуватися до тривалої і добре спланованої противником кампанії, в якій гамбурзький суд був лише однією з «битв».
