Сергій Гуркин
Склад парламенту ЄС зміниться, зміст його роботи — немає
Результати виборів до Європарламенту, які завершилися в неділю, 26 травня, продемонстрували три тенденції, які, на перший погляд, суперечать один одному. З одного боку, помітно збільшать свою присутність у новому складі парламенту націонал-консервативні сили. З іншого боку, зросте і представництво іншої опозиції — лібералів і особливо «зелених». Але, незважаючи на такі успіхи формальної і реальної опозиції і незважаючи на те, що нині дві правлячі партії втратили і частину голосів, і сукупний більшість, в роботі Європарламенту мало що зміниться.
Набюдатели відзначають у першу чергу порівняно високу явку: у виборах взяли участь трохи більше 50% виборців, тобто трохи більше 200 мільйонів чоловік. Для виборів в Євросоюзі це найвищий показник за останні 20 років: у більшості країн місцеві вибори користуються куди більшою увагою, не в останню чергу тому, що у Європарламенту не так багато реальних повноважень — він не може навіть вносити закони на власний розгляд. В цьому сенсі вибори в Європарламент — це всього лише дуже великий опитування громадян з питання про те, як жити далі. Разом з тим депутати беруть участь у формуванні Єврокомісії, яка, нарівні з радою глав держав, і є реальною владою в ЄС.
В останні п’ять років у парламенті Євросоюзу діяла коаліція «народників» і «соціалістів». Погляди цих альянсів мало чим відрізняються один від одного і мають ще менше відношення до слів у власних назвах. Фактично парламентом ЄС керували дві сили з однаковими думками щодо основних питань: влада Євросоюзу повинні мати більше прав, ніж влади держав, стосовно економіки загальна програма — жорстка економія. І ті, і інші представляють інтереси великого бізнесу і транснаціональних корпорацій. І після виборів нічого не зміниться. Втрата Ангелою Меркель 7% голосів і відставання Еммануеля Макрона від Марін Ле Пен мають скоріше символічне значення. Вже анонсовано, що для отримання більшості в коаліцію в Європарламенті будуть запрошені ліберали і «зелені». Ні ті, ні інші не мають радикальних відмінностей від нинішньої влади щодо економічної та соціальної політики.
Особливо цікавий успіх «зелених», які досягли дуже високих результатів у Німеччині, Франції та ряді інших країн. Може здатися дивним, що в умовах економічних і соціальних труднощів, найбільш помітним з яких є безробіття і проблеми з міграцією, так багато громадян ставлять у главу кута екологію в широкому сенсі цього слова. Опоненти чинної влади ЄС вважають, що настільки активну увагу до екології пояснюється саме бажанням бюрократів переключити акценти з сьогоднішніх проблем на вічні цінності.
Але одночасно з цим справедливо і те, що партії — прихильники іншої економічної і соціальної політики, праві консерватори, прихильники національних суверенітетів і традиційних цінностей, — також домоглися помітних успіхів. Досить сказати, що вони здобули перемоги в трьох найбільших країнах ЄС з чотирьох: Марін Ле Пен у Франції, Найджел Фарадж у Великобританії, Маттео Сальвини в Італії. Винятком стала тільки Німеччина.
Поєднання таких тенденцій може означати, що громадяни ЄС в цілому згодні, що необхідні зміни. Але методику проведення цих змін вони бачать по-різному. Деякі згодні слухати колишню риторику про необхідність зберігати «спільний європейський дім» і цінності ліберальної економіки. До цієї риторики повинні додатися лише деякі нові акценти. Інші — у Великобританії, Франції, Італії, Польщі, Угорщини і т. д. — воліють посилення національного компонента, ставку на традиційні християнські цінності, посилення ролі держави.
Іншими словами, у громадян Євросоюзу є консенсус з питання про те, чи можна продовжувати в тому ж дусі: не можна. Новим завданням для Сальвини, Ле Пен, Орбана, Фарадж (до виходу Великобританії з ЄС) — для всіх тих політиків, навколо яких Ле Пен пообіцяла створити «супергруппу прихильників національних суверенітетів» — буде довести громадянам свою точку зору, відповідно до якої символічно-косметичними змінами тут не обійтися.
