Головна біда російської економіки – не в тому, що влада в ній крадуть мільярди, а в тому, що гроблять трильйони, вважає політик і публіцист Юрій Болдирєв:
«Єдине, чого не можна робити, це допускати розграбування держави. Як показує історичний досвід, немає такої прекрасної ідеї і чудовою ідеології, прикриваючись якої неможливо було б грабувати свою країну.
За час існування пострадянської Росії неформальна ідеологія змінювалася. Деякий час на чолі всього були ліберальні цінності. По ТБ віщали, що держава повинна бути «маленьким» і ні в що не втручатися. Тепер немає гірше і страшніше ворога, ніж лібералізм. Все державне – і кругом «ми патріоти». А розкрадання держави відбувається під прикриттям і тих, і інших гасел. І головне, одними і тими ж людьми…
Якщо щур в коморі з’їсть 300 зерняток, то в мільйони разів більше число врожаю стане непридатним. Розкрадання країни так влаштовано, що для того, щоб вкрасти мільярд, ви повинні позбавити країну десятків або сотень мільярдів. Ось в чому головна біда…»
Вищі чиновники, які годуються з розпилів і відкатів, не зацікавлені у розвитку нашої економіки. Тому що для цього потрібні чесні менеджери, які будуть рахувати кожну копійку, домагаючись ефективного і конкурентного виробництва. З них особливо багато не візьмеш. А от коли в космічній або авіаційної галузі пропадають, як в чорній дірі, сотні мільярдів – тут є чим поживитися.
Але тоді треба відразу забути про мрію випускати в масовому порядку, як в СРСР, вітчизняні літаки. Злодюги не здатні на старанну працю, якого потребує сьогодні світова конкуренція, не там їх мізки зайняті. Але навіть якщо дивом вдасться побудувати свій або хоча б наполовину свій літак, він буде в принципі неокупаемым – як той же Суперджет. Оскільки на нього пішло стільки державних коштів, в чому розкрадених в процесі розробки і виробництва, що для економіки було б у сто разів вигідніше купувати чужі авіалайнери.
Але як жити при цьому треба! І наш економічний блок, помудрствовав недовго, вирішив йти не в бік розвитку, а у зворотний: більше доїти народ. І менше годувати. Це власне і є сьогодні суть російської економіки. Пенсійна реформа, підвищення податків на все – практичні дії, вжиті для введення нинішнього Непу, тобто нової економічної політики. Як бачимо, полярно протилежної Непу радянському, чиє завданням було саме нарощування потрібного у важкий час виробництва будь-яким, навіть несоциалистическим шляхом.
Змусити приватний капітал вкладатися в будівництва фабрик і заводів – теж при нашому Непу неможливо. Жадібність чиновників зашкалює, вони готові рвати з тебе підметки на ходу, набудували купу заслонів з інструкцій і підзаконних актів, щоб обходити все це можна було тільки за хабарі. І тому наші акули бізнесу біжать геть з Росії, реєструються в інших країнах і офшорах, вкладають свої капітали в чужі виробництва. Акули управлінські виявилися пострашней!
Процвітають лише наближені до влади олігархи – вони користуються державною допомогою, всякими амністіями і послабленнями. Але економіки вони не роблять, вони живуть за рахунок її розвалу і зубожіння українського народу.
Самим вірним шляхом було б те, що ще в 2012 році Путін вписав в його травневі укази: створити 25 мільйонів нових високотехнологічних робочих місць. Навіть є створити їх в 10 разів менше – і то величезний прорив: тут і зарплати, і податки в казну, і свій товар, і соціальний оптимізм… Але наші досвідчені чинуші завалили цю справу на 100 відсотків – в силу їх природи, описаної вище. І Путін не посмів перетрясать цю колоду, махнув на свій прожект рукою…
Цей наш НЕП породив цілу плеяду політиків – майстрів народного доїння. Ось тільки що депутат Держдуми Сергій Вострецов запропонував карати дармоїдів, які ухиляються від роботи. Безробітні повинні будуть платити внески до бюджету РФ. При цьому депутату наплювати, що маса громадян не може знайти роботу – адже про тих 25 мільйонів нових робочих місць, не зі стелі взяті, вже міцно забули. Звідки безробітним брати на ці податки і штрафи в разі їх несплати? Себе на органи продавати? Це вже схоже не на доїння, а на забій стада.
Мали б депутати совість, запропонували би інший закон: поповнити бюджет штрафами розміром, скажімо, в пів-майна тих, хто провалив той наказ про 25 мільйонів робочих місць. І була б відразу подвійна, навіть потрійна користь: наші чинуші обросли таким жиром, що і половина його легко подвоїла б рідний бюджет. І совість у них прокинулася – стали б робити те, що треба. Адже, як мовиться, при хорошому навіюванні можна і змусити кішку огірки їсти. І людям, стосковавшимся в охоронців і сторожів по справжньому праці – довгоочікуваний світло у віконці…
Але цим шляхом ми за нинішньої влади, очевидно, не підемо. Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих, треба міцно зарубати це у себе на носі. І обирати таку владу, яка не роздасть всім напередодні виборів за батони ковбаси і пляшці горілки, а здатна як слід працювати. І багато з тих, хто вчора ще говорив, да ладно, з паршивої вівці хоч вовни жмут, хоч батон ковбаси – сьогодні вже починають прозрівати. Та вибирати таких як народний мер Якутська Сардана Авксентьєва, відразу стала наводити економічний порядок у своєму місті.
Іншого шляху в природі немає.