З цифрою 220 багато з нас знайомі з дитинства. Через неї ми отримували по пальцях, тянувшимся до розетки. Саме таку кількість вольт становить показник напруги у звичайній російській електричної мережі. Але чому стільки?
В процесі практичного застосування електрики вчені постійно працювали над показниками напруги, якого було б достатньо для побутових потреб населення. Десятки років тому, коли в будинках було трохи освітлювальних приладів, вистачало зовсім 65 вольт. Поступово люди почали підключати до електромережі одночасно кілька ламп, з-за чого знадобилося 90, а пізніше — 110 вольт.
Для вироблення електроенергії в нашій країні були задіяні генератори постійного струму. При передачі на великі відстані часто відбувалися серйозні втрати. Щоб їх компенсувати, було прийнято рішення про подвоєння напруги – до 220.
Пізніше були розроблені системи електропостачання змінного струму з напругою в кілька кіловольт. Втрати при передачі на 2 кілометри становили не більше 3 відсотків, що в 6 разів менше, ніж при використанні постійного струму. Ці втрати стали зовсім некритичними після установки високовольтних ліній електропередач і понижуючих трансформаторів. До споживача підводилося три фази напругою 220 або одна – на 127 вольт.
У 1960 році було прийнято рішення про збільшення напруги на одній фазі до звичних нам 220 вольт. Це було пов’язано із зростаючою кількістю електроприладів і з бажанням знизити загальне навантаження на електромережі.
З тих пір цей показник не змінювався, проте він характерний не для всіх країн. Тому перед поїздкою за кордон необхідно з’ясувати, яке напруження найчастіше зустрічається у тому чи іншому державі. При неправильному використанні електромережі можна спалити цифрову техніку, якщо ви, приміром, поставите на підзарядку мобільний телефон або ноутбук.
В Європі та багатьох азіатських країнах напруга варіюється від 220 до 240, у США і Японії – від 120 до 127 вольт. Прилад, який розрахований на американське напруга, в європейській розетки згорить.
