Переїзд в іншу квартиру — вже велика подія, але імміграція на інший континент вимагає особливої сили духу. 6 років тому батьки Валентина Седловского вирішили, що хочуть жити там, де тепло і багато фруктів, і перебралися з казахстанської Алма-Ати в Кіто. Це місто — столиця Еквадору, країни, про яку більшість з нас не знає майже нічого. Зараз Валентину 22 роки, він заробляє на життя грою на саксофоні, а у вільний час вивчає японську мову.
Shnyagi.Net глянув на Еквадор очима іммігранта. Приєднуйтесь до нас у цьому маленькому подорожі.
— Чому ти вибрав саме саксофон?
— Батьки-музиканти з 4 років навчали грати на сопілці, а саксофон — логічне продовження. Не останню роль зіграла і коли-то побачена мною запис виступу видатного саксофоніста Еріка Мариенталя під пісню «Night Rhythms».
— Як ти почав виступати на вулицях?
— Батько вирішив, що років у 6 мені пора спробувати виступати на публіці. Ми пішли на місцевий Арбат — і все закрутилося… загалом, з тих пір я на вулицях грати не припиняв. Коли десятки (а бувало, й сотні) людей зупиняються тебе послухати, а в тебе як раз початок імпровізації, і можна показати все, на що здатний, це неймовірно!
— Чим гра на вулиці відрізняється від гри на святах або в ресторанах?
— По-перше, гра на вулиці — хороша самореклама. У мене часто беруть візитки, і відсотків 10 з узяли потім запрошують виступати на дні народження, весілля, вечірки.
По-друге, на вулиці більше свободи: ти сам вибираєш місце, розклад, репертуар, але в той же час з вулицею більше головного болю. Іноді (в Еквадорі — навіть проти конституції) виганяє поліція, іноді грати можна тільки на невеликому клаптику землі, який може бути вже зайнятий торговцями або іншими артистами. Пошук людних місць сам по собі непросте завдання.
І, по-третє, на перший погляд так може не здатися, але гра на вулиці — непоганий джерело доходу. Конкретні цифри сильно залежать від місця, графіка, апаратури і навички, але, як правило, за годину гри на вулиці я отримую 40 % від того, що прошу за годину на святах (а прошу я трохи). Виходить, що так, на святах і в ресторанах заробіток по ідеї набагато пристойніше, але щодо нього вуличний заробіток помітно стабільніше і за підсумком переважує в кілька разів. З іншого боку, робота в ресторанах і на святах виходить набагато спокійніше, і, як правило, перші півгодини я повністю володію увагою публіки, і саме в таких умовах я граю краще всього і отримую від гри найбільше задоволення.
Іноді буває, що проходять повз приєднуються музиканти на пару пісень: виходить завзято, але трапляється рідко.
— Яка музика користується популярністю в Еквадорі? Що граєте найчастіше?
— Популярно тут, як не іронічно, те, що я не люблю: сальса, індіанська національна музика, реггетон. Не знаю, чи чули ви про останній, але це, як правило, низькоякісний «околорэп» з вічно одним і тим же, з пісні в пісню, малюнком барабанного дробу. Сальсу я граю, але тільки в складі місцевих груп на великих концертах, і вона, як правило, елементарна. А так мій репертуар складається з джазу (намагаюся вибирати не зовсім традиційний), фанку або диско (знову ж такого, що ближче до сучасного: Maroon 5 «Sugar» і Daft Punk «Get Lucky» — відмінні приклади) та босанови (для контрасту і застіль). Незважаючи ні на що, а можливо, якраз через контрасту з популярною у місцевих музикою в цілому народ мене цінує.
— Що найбільше відрізняє життя в Еквадорі від життя в Казахстані? Що подобається, а до чого так і не зміг звикнути?
— Менталітет, мабуть, але про нього пізніше. Ще люди тут в цілому багатшими, хоч і ненабагато. Місцевість тут, у столиці, досить екзотична: місто вузький, але довгий, з-за того, що обидві сторони стоять гірські хребти і між ними багато пагорбів. Алма-атинські гори безумовно хороші, але місцеві нічні пейзажі — зовсім інший рівень.
Довелось мені жити і Тихого океану: часом жарко і задушливо, особливо в грудні, але влаштовано все набагато культурніше, ніж на тому ж Капчагай (містечко на березі водосховища недалеко від Алма-Ати) або Іссик-Куле (хоч він і не в Казахстані). Люди майже не смітять, по великим святам там встановлюють велику сцену і звуть відомі групи.
— З того, що мені відверто не подобається, це високі податки на ввіз товару. На словах вони «підтримують вітчизняного виробника», а на ділі новий саксофон всередині країни коштує в 2 рази дорожче, ніж якщо замовити з США, новий комп’ютер — в 3; і тоді вони з посилки здеруть пару-трійку сотень баксів. Навіть у супермаркетах різноманітність товару набагато бідніший, ніж в аналогічних казахстанських. І, нарешті, до чого я ніколи не звикну — це до відсутності зими. Сумую по снігу, по санкам… З іншого боку, зимовий комплект одягу купувати не треба. Для кого-то мінус, для кого-то плюс.
— Яка місцева їжа подобається, за якою скучаєш? Навчився готувати місцеві страви?
— М’ясні страви у них нічого. Є чукчукара — смажена свинина в зернах кукурудзи та з смаженою бананом. Є щось начебто місцевих шашликів — смажена ковбаса, пласт яловичини або курки, картоплина і знову ж смажений банан. Не знаю, що вони в них знайшли… Я їх не їм. Місцеві національні солодощі теж цікава штука — ці в основному з кокоса, горіхів і цукрового очерету. У містах з доступом до цукрового очерету продають, власне, тростинний сік — його раджу спробувати кожному.
А сумую по всьому тому, що сюди завозити нерентабельно через податку. Казахстанський рахат, Choco-Pie! Хороших непитних йогуртів тут теж вдень з вогнем не знайдеш. З солодощів список можна довго продовжувати. З іншого — самса, нормальний шашлик, кефір. Чесно кажучи, я тут так давно, що багато вже і не згадаю.
Готувати місцеву їжу, не-а, не навчився. Коли буду розширювати набір того, що зможу сам зробити, — можливо, а поки стандартних каш, курячих яєць, борщу цілком вистачає.
— Які звички місцевих жителів здивували найбільше?
— Про це можна розповідати довго і зі смаком. Є у еквадорців така національна хвороба, як спізнюватися. Коли мене замовляють на весілля або взагалі куди-небудь за місто, раніше вечора я повернутися не планую, бо поки гості зберуться, поки офіціанти їжу почнуть розносити (а мене зазвичай просять грати за обідом) і поки хто-то, хто обіцяв мене підвезти, збереться, це спокійно мінус 5 годин. Була, здається, в 2016-му така цікава статистика, що одвічні запізнення еквадорців на роботу стоять компаніям багатомільйонні збитків. Під Новий рік крім стандартних салютів у них є такий чудовий звичай — палити президента! Тобто його опудала.
— З менш цікавого: вони в цілому більш ввічливі. Не пам’ятаю, щоб чув від них мат. Особливо хороша в цьому плані поліція: завжди підкаже, що треба; якщо виганяє, то ввічливо, ніякого рукоприкладства або грубості. Може бути, з-за них тут майже не смітять? І при цьому у еквадорських чоловіків незазорно підійти до випадкового стовпа посеред вулиці і абсолютно у відкриту помочитися. Навіть в голові не вкладається!
— Розкажи про місцеві свята: чи є особливі? як їх відзначають? береш участь у святкуваннях?
— У святах я зазвичай беру участь в якості музиканта, а не відпочиваючого. А так крім новорічних опудал і сцен з музикантами тут є Карнавал води, під час якого прийнято ходити по вулицях і обливати випадкових перехожих піною і кидатися яйцями або традиційними кульками з водою. В ньому я, до речі, не беру зовсім: з неробочою апаратурою залишитися можна.
Ще є День мертвих, до нього вони ставляться з особливим трепетом і, кажуть, приносять на могили купу всякої їжі. Втім, мені на місцевих кладовищах бувати не доводилося. І ще з пам’ятного було… я не знаю, свято чи що це взагалі таке було, але вулиці рясніли чоловіками, заради сміху одевшимися карикатурними жінками. Огроменні подушки під зад, прості домашні сукні, макіяж… Не нагадуйте. Іноді їх можна зустріти і на Новий рік.
— Що порадив би туристам, які приїжджають в Еквадор?
— По-перше, не чекати дива. Це все-таки не країна першого світу, бідність і розруха трапляються і тут.
По-друге, відвідати гірський містечко Баньос. З розваг тут стрибки з мосту на гумці, гарячі джерела, відмінні види, тростинний сік. Також історичний район Кіто, поруч з ним — пагорб Панесильо зі статуєю Діви Марії. Тільки вечорами не забредайте в погано освітлені підворіття.
І, нарешті, якщо ваш візит випав на свята, раджу той самий пляжний містечко Салінас — кращий пляж Еквадору.
У найближчі рік-два Валентин планує відправитися в Європу, щоб далі вчитися музиці. Редакція Shnyagi.Net бажає йому досягти мети і надихати своїм мистецтвом інших людей так само, як його самого колись надихнув Ерік Марієнталь.
