Два роки тому Аня прийшла влаштовуватися на посаду начальника виробництва. Вимоги були стандартними, але особливу увагу просили приділити наведення порядку на складі і запуску цеху № 2, для якого закуплено обладнання, але чомусь простоює без діла вже півтора року. Аня труднощів не боялася і з першого дня приступила до своїх обов’язків. На перший погляд звичайні справи, виявилися не такими вже й простими. Через пів року роботи, вникнувши у всі деталі, вона зрозуміла, чому попередні начальники виробництва впоратися не могли. Як не дивно, даючи завдання, їм не давали можливості. Власник організації – жінка, з дивними поняттями ведення бізнесу. Якщо не вважати того, що вона постійно втручалася в порядок роботи своїх співробітників, ніж гальмувала процеси, то у неї ще й спостерігалися провали в пам’яті, які за собою визнавати вона не збиралася. Одне і те ж завдання могло бути дано до виконання десятками різних способів. І не важливо, що керівник підрозділу знав, як зробити краще, власниці хотілося, щоб виконувалося за її задумом. Навіщо вона так поступала? Вона вважала, що в організації не дуже розумні, і тільки вона має світлою думкою. Через півроку роботи Аня зрозуміла, чому інші керівники підрозділів настільки не горять іскрою роботи. Вони просто бояться потрапляти на очі власниці, так як вона не дасть робити свою роботу, а почне «грати» з цим підрозділом, вимагаючи виконати свої задуми, найчастіше не підкріплені логічними думками, а просто придумані з серії «а що, якщо». В організації спостерігалася плинність. Але Аня працювала настільки якісно, наскільки могла. І з часом навіть власниця бізнесу стала довіряти її методам і не сильно втручатися зі своїми ідеями. Результат був очевидний. За рік виробництво зросло в півтора рази за чисельністю працівників. Були замінені всі співробітники-ледащо, колектив залишився самий якісний і працьовитий. Незважаючи на те, що виробництво складалося із 40 жінок, на ньому не було пліток, лайки і істерик. Аня вела свій корабель твердою рукою і дотримувалася чистоту стосунків усередині колективу. Її любили і підлеглі намагалися не підводити. Це підрозділ завжди виконувала плани. Обіцяний при співбесіді порядок на складі був наведений. Цех запущений до роботи, незважаючи на те, що довелося розробляти та практично добувати технологію виготовлення, яка не була відома. Два інших цеху виросли в продуктивності в два рази. Що стосується п’ятого цеху, то він зріс порівняно з тим, що було, коли Аня прийшла, але не дотягував до бажань власниці. А сталося все тому, що відділ закупівель зіпсував стосунки з головним постачальником товару і в організації впали продажі, так як товару на складах майже не залишилося, і до того ж він став менш якісним. Ось тут і згадали, що є виробництво. Завданням якого завжди було закривати дірки постачальників в обсязі 10 % від загального обороту. Тепер захотіли, щоб виробництво закривало 50% обороту. І не поступово, а відразу, в цьому ж місяці. Звичайно, вони не впоралися. Так як немає стільки потужності і людей. Власниця гнітюче похитала головою і зробила висновок, що працювати вони не вміють. Оштрафувала Аню на десяту частину зар плати., посилаючись на те, що та її дуже засмутила. Для Ані таке рішення було ударом в спину. А через деякий час прийшла чергова новина. З наступного місяця з її зарплати знімається 20 % та отримає їх лише коли буде виконаний новий обсяг плану. Аня чомусь вважала, що це зовсім не мотивація і подала заяву на звільнення. Для неї стало зрадою таке ставлення. За два роки вона підняла продуктивність виробництва, а в підсумку їй сказали, що те, що зараз воно працює, як годинник – це не її заслуга. Залишається питання — Хто правий в такій ситуації?
