В кінці 19-го століття в Росії бурхливо розвивалася промисловість. Дрібні напівкустарні виробництва укрупнювалися, механизировались. Кілька дрібних шелкоткацких виробництв були об’єднані в 1881-му році в Товариство на паях «Товариство шовкові мануфактури в Москві». Засновниками виступили першої гільдії купці Петро Мусси і Юлій Гужон, обидва вихідці з Франції.
За проектами архітекторів Залеського і Кондакова на березі Яузи були зведені капітальні цегляні корпуси висотою від 1 до 5 поверхів. Будівництво закінчили в 1914-м. В 1916-му на фабриці працювало вже понад 2300 осіб. Це була одна з найбільших російських фабрик у своїй галузі.
На фабриці були повний цикл шелкоткацкого виробництва: шелкокрутильня, красильня, підготовче відділення, ткацькі майстерні, в тому числі механічні, аппретурная майстерня. Робочим процесом керували переважно французькі майстри. На фабриці випускали такі тканини, як оксамит, плюш, фуляр, фай, атлас, парча, глазет, а також різні види меблевих оббивок. Продукція фабрики брала участь у різних виставках, займала високі місця. Так на Всесвітній виставці в Парижі в розділі «Шовк і шовкові тканини» продукція фабрики отримала найвищу нагороду цього найбільшого промислового форуму
Працівники фабрики жили в дерев’яних хатах, розташованих в окрузі. По ідеї, або поруч з фабрикою, або на її території повинні бути казарми для приїхали на заробітки з сільської місцевості, але нічого схожого я не виявив.
Після революції фабрика була націоналізована і отримала назву Преображенська шелкокрутильная і ткацька фабрика.
У 1926 році їй присвоєно ім’я учасника жовтневого збройного повстання в Москві П. П. Щербакова, і вона стала називатися Шелкоткацкая та фарбувально-оздоблювальна фабрика, а потім — Московський шовковий комбінат. У 1926 р. комбінат отримав ім’я П. П. Щербакова, члена Благуше-Лефортовського райкому РСДРП (б) в Москві, члена Президії профспілки текстильників Москви, одного з організаторів Червоної Гвардії в районі (загинув у бою з юнкерами у Олексіївського військового училища. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни).
Комбінат випускав вже більше 100 видів тканин. У 1960-ті роки були побудовані ще два виробничих корпуси в типовому нудному сірому коробчатому стилі. Я їх навіть знімати не став.
Ці два корпуси дивляться на вулицю Электрозаводскую, колишню Генеральну, що зв’язує села Благуши і Преображенське.
У 1930-50-ті роки це був Сталінський район Москви, тепер район носить історичну назву Лефортово.
Тут я поповнив свою колекцію стяжок — металевих конструкцій, що проходять поперек через весь будинок і скріплюють стіни.
Ось ця нетрадиційної конструкції. Зазвичай використовується прут з різьбленням на кінцях, затягується гайками. Тут же замість гайки використовується клин.
А це вже традиційна стяжка. Але такого виду «шайба» зустрічається досить рідко.
В кінці 1990-х виробництво перевели в Ивантеевку, тут же площі займали різні фірмочки, розміщувалися склади, автосервіси. На початку 2000-х територія фабрики була викуплена, очищена від ангарів і сараїв. Більшість виробничих корпусів було збережено і перероблено під офіси. Цегляні стіни отпескоструили, фактура цегли зараз зовсім не схожа на оригінальну. Відповідно і клейма всі були знищені. Не знаю, чи проводилася якась обробка зовнішньої поверхні кладки захисними складами. Якщо ні, то навіть міцний дореволюційний цегла довгий час навряд чи протримається.
Тепер тут діловий центр ЛеФОРТ
